Коли інші мені зраджують, і я зраджую інших, звідки мені знати, що Бог не втратить віру в мене?

Божі дії в історії записані в Старому Завіті через історію ізраїльтян. Псалом 77 є довгим роздумом про ці дії, і в ньому спостерігається цикл, який повторюється знову і знову: Бог рятує Свій народ, забезпечує його потреби, судить його бунт і являє до нього милість. Протягом усього цього ритму в Псалмі проступає ключова тема: Бог витримує людей. Він ніколи не втрачає віри в них, і останнє слово завжди за Його співчуттям.

Дві речі, які виділяються:

(1) Бог приносить справедливість пригнобленим. Подивіться, як Бог випустив Свій гнів на гнобителя із книги Вихід, фараона (вірші 40-53). Ми можемо бути впевнені, що одного дня Бог вивільнить свій гарячий гнів на всіх гнобителів, і це буде справедливо, тому ми можемо терпляче очікувати цього.

(2) Бог виявляє співчуття до тих, хто постійно відкидає Його. Народ Ізраїльський знову і знову відкидав Божу любов. І все ж, хоча Його гнів справедливий, він не нескінченний (вірші 9-37); Він завжди виявляв їм милосердя (вірші 38-39). Ми також заслуговуємо на Його справедливість, але Він виявив милосердя і пропонує Свого Сина Ісуса всім нам. Ісус сповна випив чашу гніву за нас, і через Нього ми можемо з упевненістю наблизитися до Бога в нашу скрутну годину і знати, що Бог є нашим Пастирем (вірш 52), що Він забезпечить нас (вірші 15-16, вірш 27) і що Він буде вести нас безпечно (вірш 53). Який у нас милосердний Бог!

МОЛИТВА Дякую Тобі, Боже, що Твій праведний гнів бушує проти несправедливості, і так має бути. Здійсни справедливість над нашими народами і дай нам терпіння дочекатися її. І все ж, я усвідомлюю, що відкидаю Твої шляхи! Пробач мене сьогодні, і через Ісуса дай мені запевнення, що Ти за мене і подбаєш про мене. Амінь.

1 Повчання Асафа. Прислухайся, мій народе, до мого закону, прихили своє вухо до слів моїх уст.

2 Я відкрию уста свої в притчах, розкажу давні загадки:

3 те, що ми почули і що зрозуміли, що розповіли нам наші батьки.

4 Воно в наступному поколінні не сховалося від їхніх дітей, які звіщали хвалу Господню, Його силу, усі Його дивовижні діла, які Він учинив.

5 Він дав свідчення в Якові й встановив закон в Ізраїлі, — те, що Він заповів нашим батькам, аби вони об’явили своїм синам;

6 щоби знало наступне покоління — сини, які народяться; тож вони піднімуться і сповістять це своїм синам,

7 аби ті покладали свою надію на Бога, не забували Божих діянь і шукали Його заповідей;

8 щоб не стали такими, як їхні батьки — родом лукавим і прикрим, який не виправив свого серця, а свій дух не довірив Богові.

9 Сини Єфрема, що натягали луки і стріляли, у день битви втекли.

10 Вони не зберегли Божого завіту, не забажали ходити в Його законі,

11 забули про Його добродійність і всі Його дивовижні діла, які Він їм виявив,

12 перед їхніми батьками — ті дивовижні діла, які Він вчинив у Єгипетській землі, на рівнині Танеос.

13 Він розділив море і провів їх, а води поставив, наче бурдюк,

14 і вів їх хмарою вдень і світлом вогню всю ніч.

15 Він розколов скелю в пустелі й напоїв їх, наче з великої безодні:

16 вивів воду зі скелі, — пустив води, наче ріки.

17 Та вони й надалі продовжували грішити проти Нього, бунтувалися проти Всевишнього в безводній пустелі,

18 випробовували Бога у своїх серцях, вимагаючи їжі для своєї душі.

19 Вони говорили проти Бога й казали: Хіба Бог спроможний приготувати обід у пустелі?

20 Адже коли вдарив Він об скелю, полилися води, та й наповнилися потоки, то чи не спроможний Він дати й хліба, забезпечити Свій народ їжею?

21 Тож Господь почув, піднявся, — і вогонь запалав посеред Якова, над Ізраїлем пронісся гнів,

22 бо не повірили Богові, не повірили в Його спасіння.

23 І Він з висоти звелів хмарам, відкрив небесні брами —

24 і, як їжу, дощем послав їм манну, — дав їм небесний хліб.

25 Людина їла ангельський хліб; Він послав їм вдосталь їжі.

26 Він послав з неба південний вітер, — і силою Своєю навіяв південний суховій;

27 посипав на них м’ясо, немов пил, і пернатих птахів, немов морський пісок:

28 їх багато нападало серед їхнього табору, довкола їхніх поселень.

29 Вони їли й надмірно наситилися, — Він задовольнив їхнє бажання.

30 Та своїх примх вони не позбавилися. Ще їхня їжа була в них у роті,

31 а на них зійшов Божий гнів і вигубив [багатьох] із них, — скував вибраних Ізраїля.

32 У всьому цьому вони продовжували грішити, — не повірили Його чудесам.

33 Їхні дні в марноті проминули, а їхні літа — дуже швидко.

34 Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, поверталися, зранку вставали до Бога,

35 згадували, що Бог є їхнім помічником, що Всевишній Бог є їхнім визволителем.

36 Своїми устами вони підлещувалися до Нього, а своїм язиком зводили брехню на Нього.

37 Їхнє серце не було з Ним щире, і вони не були вірні Його завітові.

38 Та Він милосердний, Він простить їхні гріхи, не знищуватиме, а часто відвертатиме Свій гнів, не запалає Своїм всеохоплюючим обуренням.

39 Адже Він пам’ятав, що вони — тіло і вітер, який проходить і не повертається.

40 Як часто вони засмучували Його в пустелі, викликали Його гнів у безводній землі!

41 Вони відвернулися і кинули виклик Богові, викликали обурення Святого Ізраїлевого.

42 Не зберегли в пам’яті той день, коли Він своєю владою вирвав їх із рук гнобителя,

43 коли показав у Єгипті Свої знамення і Свої чудеса на рівнині Танеос.

44 Він перетворив їхні ріки й їхні потоки на кров, щоб не змогли пити.

45 Наслав на них псячих мух, — і ті їх кусали, а також жаб, і ті спустошували їх.

46 Він віддав їхній урожай тлі, а плоди їхньої праці — сарані.

47 Їхні виноградники знищив градом, а їхні шовковиці — морозом.

48 Він віддав їхню худобу градові, а їхнє майно — вогневі.

49 Наслав на них лють Свого гніву, гнів, обурення, скруту, нашестя злих ангелів.

50 Він дав вихід Своєму гнівові, не пощадив їхніх душ від смерті, а їхню худобу прирік на смерть.

51 Він уразив кожного первістка в Єгипті, — первоплоди їхніх болів у поселеннях Хама.

52 Свій народ Він забрав, як овець, і, наче отару, вів їх пустелею.

53 Провадив їх з надією, і вони не мали страху, а їхніх ворогів покрило море.

54 І привів їх до гори Своєї святості — до тієї гори, яку здобула Його правиця.

55 Прогнав з-перед їхнього обличчя народи і дав їм через жеребкування наділи спадщини, і розселив ізраїльські племена по їхніх поселеннях.

56 А вони випробовували і засмучували Всевишнього Бога, не зберігали Його настанов.

57 Вони, як і їхні батьки, відступили і порушили завіт, — стали покрученим луком.

58 Викликали Його гнів своїми жертовниками, — своїми ідолами збудили в Нього ревнощі.

59 Бог почув — і відвернувся та вельми погордував Ізраїлем;

60 Він покинув намет у Силомі — місце Свого перебування, де проживав між людьми.

61 І силу Він їхню передав у полон, і їхню красу — у руки ворога.

62 Він Свій народ віддав під меч і знехтував Своєю спадщиною.

63 Вогонь поглинув їхніх юнаків, і їхні дівчата не були оплакані.

64 Їхні священики загинули від меча, і їхні вдови не будуть оплакані.

65 Та Господь, наче від сну пробудився, наче велетень, розігрітий вином, —

66 і розгромив Своїх ворогів з тилу, піддав їх вічній ганьбі.

67 Він відкинув оселі Йосифа, не обрав племені Єфрема,

68 а вибрав плем’я Юди — гору Сіон, яку полюбив.

69 І звів Свою святиню, яка наче одноріг, заснував її на землі навіки.

70 І вибрав Давида, Свого раба, і забрав його від овечих отар, —

71 Він забрав його від овець з ягнятами, щоби пасти Свій народ — Якова, і Свій спадок — Ізраїля.

72 І той пас їх у простоті свого серця і провадив їх у мудрості своїх рук.